Адвент та Роратня Меса: в очікуванні Ісуса Христа!

Адвент – це час радісного і благочестивого очікування Різдва Господнього!

Святий апостол і євангелист Йоан в останній книзі Біблії <<Одкровенні>>, порівнює Христа і Церкву до наречених. Церква, Обручниця Христова, постійно очікує свого Божественного Нареченого. Під час Адвенту Вона особливим чином запрошує своїх дітей звертатися до Господа, щоб Він якнайшвидше прийшов, щоб остаточно надійшло Його Царство. Під час свого земного життя Ісус багато говорив про своє Друге Пришестя. Він навчав своїх учнів, як приготуватись до Його повернення. За наукою Христа, серця християн повинні пильнувати, бути завжди готовими до приходу Господа. Ми всі повинні бути готовими, як розумні діви з притчі Ісуса, що очікували Нареченого (пор. Мт 25, 1-13). Тому під час Адвенту Церква молиться: «Боже, вчини так, щоб коли Христос прийде і постукає у двері, Він застав нас невсипущими у молитві та у прославлені Твого Імені. Зміцни нашу пильність в очікуванні на Твого Сина, щоб ми вийшли йому назустріч з запаленими лампадами». Ці запалені лампади — це молитва, вчинки милосердя, любов до Бога та ближніх. Чувати — це означає перебувати на молитві. Під час Адвенту Церква закликає нас до більш інтенсивної молитви. У молитві ми перебуваємо під дією Божого Духа, що вчить Церкву молитись. «Дух і Наречена говорять: “Прийди! ” І хто чує, нехай каже: “Прийди! ” Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере води життя даром. Говорить, хто свідчить це: ”Так, приходжу скоро”. ”Амінь, прийди, Господи Ісусе!”» (Одкр 22, 17. 20)

Вже у ІV ст. в Західній Церкві вірні готувались до Різдва Христового, як до Пасхи, тобто сорокаденним постом. Папа Григорій VІІ (1037-1085) скоротив цей час до чотирьох тижнів. На сьогоднішній день Церква значно полегшила дотримання Різдвяного посту. Від вірних не вимагається суворого тілесного посту, тобто їсти можна все, окрім м’яса в п’ятницю (як і в кожну п’ятницю року). Проте Церква запрошує всіх до посту духовного. Оскільки Адвент є часом приготування до різдвяної радості, тому у цьому часі, щоб не затьмарити радості Різдва, не влаштовуємо гучних забав; у недільних Євхаристіях не співається радісний гімн — «Слава во вишніх Богу». Адвент призначений бути для нас часом радісного очікування на прихід Господа. Тому через піст, молитву, вчинки милосердя ми готуємо місце для Нього у нашому серці. Це приготування подібне до накривання святкового столу для важливого гостя. Уже сама підготовка має щось з радості від майбутньої урочистості. Церква, встановлюючи мінімум адвентного посту, заохочує кожного з нас до індивідуальних постанов, як пережити час Адвенту. Хтось може загострити для себе тілесний піст, встановити для себе піст для очей і вух (відмовитись від телебачення, радіо, Інтернету тощо). Більш інтенсивна молитва – це найкраще приготування цього періоду.

Богородиця, Урочистість Непорочного Зачаття якої святкується в Адвенті і вшануванню якої служать особливі Меси – так звані «Рорати», стає в цей час особливим прикладом спілкування з Богом у святому зосередженні, мовчанні й чистоті серця, а також прикладом любові до ближнього. Одним із найважливіших літургійних символів Адвенту є світло: Христос приходить до своїх, приносить їм світло свого навчання, сам будучи Світлом світу. В літургії символ світла представлений свічками.

Роратні Меси, або ж Рорати, згідно із традицією Римо-католицької Церкви, зазвичай відправляються в період Адвенту на світанку. Це підкреслює нашу готовність на прихід Ісуса і наше приготування. Служба починається у темряві, лише при світлі роратних свічок, що їх тримають вірні на знак свого очікування приходу Господа. При вівтарі запалюють велику білу свічку, яка символізує присутність і молитву Пресвятої Діви Марії. Особливий характер мають Рорати за участю дітей, що йдуть зі священиком у процесії світла зі своїми свічками або лампадками. Участь у роратах є досконалою нагодою духовного приготування до урочистості Різдва Христового. Щоправда, з огляду на пастирські міркування – щоб у Літургії могла прийняти участь більша кількість вірних – останнім часом Рорати відправляють і ввечері. Звичай відправляти Роратню Месу, тобто вотивну Месу про Пресвяту Діву Марію, у Адвенті походить ще зі старих часів, коли Благовіщення Господнє святкувалося за тиждень до Різдва (18 грудня). Сама назва «Рорати» походить від співу на вхід, яким традиційно розпочинається ця Меса: « Rorate caeli desuper» – «Росу, небеса, злийте». Під час цього співу вірні тримають у руках запалені свічки – символ Господа, Світла, яке надходить. Слова цього співу, як і більшості григоріанських літургійних співів, – це молитва, скомпонована з цитат зі Святого Письма. Рефрен, який повторюється перед кожним із чотирьох стовпчиків: «Rorate caeli desuper et nubes pluant justum», взятий із книги пророка Ісаї 45, 8. Зрештою, велика частина тексту Рорат почерпнута саме з цієї книги, і це не випадково. Книга Ісаї писалася у час вавилонського полону, тож основним мотивом і біблійного тексту, і Рорат є молитовне прохання Господа про допомогу і очікування на прихід Месії. У рефрені міститься основний імператив цього співу: «Небеса, злийте згори росу, хмари, зішліть Справедливого!» В ньому ми благаємо Господа, щоби прийшов Месія – Спаситель і визволив нас із «вавилонського полону» – полону наших гріхів. В перших двох стовпчиках описуються бідування і лиха, в які вибраний народ (а ми, християни, є цим вибраним народом) втрапив через свої беззаконня і переступи. Третій – це заклик-благання про звільнення, а четвертий стовпчик – це обітниця Бога про спасіння. Рорати – це історія нашого життя, вони оповідають про наше поневолення гріхом, кличуть Бога про милосердя – і Він подає нам свою руку.

Текст співу на вхід під час Роратньої Меси:

Roráte caéli désuper, et núbes plúant jústum.

Ne irascáris Dómine, ne ultra memíneris iniquitátis: ecce cívitas Sáncti fácta est desérta: Síon desérta fácta est, Jerúsalem desoláta est: dómus sanctificatiónis túæ et glóriæ túæ, ubi laudavérunt te pátres nóstri.

Peccávimus, et fácti súmus tamquam immúndus nos, et cecídimus quasi fólium univérsi: et iniquitátes nóstræ quasi véntus abstulérunt nos: abscondísti faciem túam a nóbis, et allisísti nos in mánu iniquitátis nóstræ.

Víde Dómine afflictiónem pópuli túi, et mítte quem missúrus es: emítte Agnum dominatórem térræ, de Pétra desérti ad móntem fíliæ Síon: ut áuferat ípse júgum captivitátis nóstræ.

Vos testes mei, dicit Dóminus, et servus meus quem elégi; ut sciátis, et credátis mihi: ego sum, ego sum Dóminus, et non est absque me salvátor: et non est qui de manu mea éruat.

Consolámini, consolámini, pópule méus: cito véniet sálus túa: quare mæróre consúmeris, quia innovávit te dólor? Salvábo te, nóli timére, égo enim sum Dóminus Déus túus, Sánctus Israël, Redémptor túus.